Російська Федерація імітує ядерний удар

   Під наглядом президента Російської Федерації Володимира Путіна в Росії проводиться повномасштабна симуляція ядерного удару як відповіді на наступ супротивника.

   "Вказівки щодо підготовки цих заходів були заплановані ще в листопаді минулого року. Сьогодні під час запланованих заходів задіяні всі види Збройних Сил РФ на всій території країни, включаючи сили ядерного стримування", - наголосив президент РФ під час відкриття тренування, інформує російський телеканал "Звезда".

   "До тренування залучаються сили і засоби всіх військових округів, Ракетних військ стратегічного призначення, військ Повітряно-космічної оборони та командування Дальньою авіацією", - додав міністр оборони РФ Сергій Шойгу.

   У рамках навчань з космодрому Плесецьк запустили міжконтинентальну балістичну ракету "Тополь", яка успішно вразила ціль на Камчатці. Два пуски ракет провели підводні човни Північного і Тихоокеанського флотів.

   Окрім того, ракетні підводні крейсери стратегічного призначення РФ "Тула" і ТФ "Подольськ" запустили з підводного положення ракети з акваторій Баренцева та Охотського морів.

   "Згідно з інформацією телеметрії і постів спостереження, головні частини ракет прибули в призначений час на полігони Чижа на півночі Росії і Кура на північному сході Росії", - цитують РИА Новости представника Міноборони РФ.

   Також стратегічний бомбардувальник Ту-95МС здійснив револьверний пуск шести крилатих ракет по наземних цілях, які імітували об'єкти військової інфраструктури супротивника.

   Путін "дав позитивну оцінку рівню підготовки російських Збройних сил".

   "Ми всі мали можливість переконатися у високій готовності та злагодженості дій угруповання стратегічних наступальних і оборонних сил країни", - закцентував президент Росії на зустрічі з головами Вірменії, Білорусії, Киргизії і Таджикистану, які теж відвідали ці тренування.

   Президент Білорусі Олександр Лукашенко висловив захоплення цими начаннями та сказав Путіну, що "таке тренування Збройні сили не могли собі дозволити навіть у часи Радянського Союзу".

Ракетна реінкарнація. Чи потрібно Україні повертати ядерний статус

   Відмова від ядерної зброї дала Україні можливість мирно прожити буремні 1990-ті роки на пострадянському терені та відносно безболісно вийти із СРСР. До того ж центр управління стратегічною ядерною зброєю, що містилася на території України, був у Росії.

   Рішення залишити її в тій ситуації означало б і далі перебувати під парасолькою Росії й фактично відмовитися від реальної незалежності. Не кажучи про непомірний фінансовий тягар утримання ракет та інфраструктури, який тогочасна Україна навряд чи осилила б. Однак в умовах постійної небезпеки з боку російського агресора, а також невиконання західними країнами-гарантами своїх зобо­в’я­­зань згідно з Будапештським меморандумом питання про ядерні або альтернативні за ефективністю збройні способи захисту своїх кордонів дуже актуальні.

   ЩО МИ ЗДАЛИ

   Через 23 роки після розпаду СРСР основу ядерних сил РФ і досі становлять ракети Р-36М (SS-18), що були розроблені в Україні. Станом на 2014-й РФ має близько 680 ядерних зарядів на SS-18, що створювалися в Україні, 600 зарядів на випущених у Росії SS-19, які використовують систему управління, створену в Харкові, й близько 300 зарядів на російських ракетах «Тополь» (SS-25) та «Ярс» (SS-27), що виготовляються з використанням українських компонентів. При цьому всі SS-19 підлягають списанню до кінця 2016-го. Виробництво стратегічних ракет у РФ не встигає за старінням ракетно-ядер­­ного потенціалу, тому вона намагається будь-що зберегти вплив на наш ракетобудівний комплекс.

   У 1991 році Україна успадкувала третій у світі за розміром ядерний потенціал. Зокрема, 46 ракет SS-24 шахтного базування з 460 ядерними зарядами, 130 SS-19 із 780 зарядами, разом 1240 бойових частин. Зважаючи на параметри цих ракет-носіїв, вони становили загрозу США, але навряд чи могли слугувати захистом від Росії. Додатково наша держава успадкувала 19 стратегічних бомбардувальників Ту-160 та близько 600 ядерних крилатих ракет авіаційного базування. Весь ядерний арсенал нашої країни становив бли­зько 5 тис. зарядів. Для порівняння: нинішній повний ядерний арсенал Росії – приблизно 14 тис. зарядів, із них 1,5–1,6 тис. стратегічні. Цей арсенал керувався кнопкою, що була в Москві.

   Ні тоді, ні тепер Україна не мала виробництва зі збагачення урану до рівня ядерного палива й далі, до збройового. Для створення такої системи були потрібні великі гроші – близько $3 млрд, за сучасними цінами – щонайменше $10 млрд. Саме створення національної системи управління ядерною зброєю й було тим, чого не вистачало Україні, щоб стати повноцінною ядерною державою ще в 1992-му.

   «Росіяни почали активно працювати через своїх агентів впливу на кшталт Дмитра Табач­­ника всередині країни задля того, щоб Україна якомога швид­­ше й об’ємніше здала всю ракетну галузь, – розповів Тиж­ню на умовах анонімності високопосадовець зі Служби зовнішньої розвідки, що тоді був дотичним до ядерної тематики. – Справа була й у тому, що ми головні конкуренти на міжнародному ринку озброєнь та ракетно-космічних технологій. На тлі дружніх розмов велася дуже серйозна робота з підриву обороноспроможності країни та неможливості залишення ядерного статусу. Використовувалося все: і підгодовані політики, особливо лівого спектра, і підкуп офіцерів та експертів, і економічний тиск».

   Український та російський військово-промислові комплек­­си працювали тоді, зрозуміло, як єдиний механізм. Саме це й були горезвісні «нерозривні економічні зв’язки братніх народів», про які так полюбляли говорити в Москві. Позаяк із 1 січня 1992 року всі контракти по ВПК Кремль розірвав, в Україні почався економічний колапс. Зок­рема, ракетно-космічна промисловість, у якій працювало понад 200 тис. людей, залишилася без замовлень. Близько половини електроенергії в Україні виробляли АЕС, ядерне паливо для яких Україна отримувала з Росії, платити за котре не мала змоги. 

   Саме за всіх цих умов ми зіткнулися з погодженою позицією США, Великої Британії та Росії, що вимагали від України відмовитися від ядерної зброї та ракетних технологій, натомість пропонуючи допомогу з виходу із кризи. Зрештою наше керівництво таки зробило це, але дістало нібито гарантії безпеки, пакет допомоги, поставки ядерного палива для АЕС в обмін на передані бойові частини та доступ до комерційних ринків для вітчизняних ракет.

   На той момент здавалося, що Україна виграла час, урятував­­ши ракетно-космічну промисловість від загибелі, а економіку – від колапсу. Понад те, вдалося зберегти чверть тонни збройового урану, якої вистачило б не на один десяток ядерних зарядів у разі потреби. Однак за майже 20 років жоден із президентів та урядів так і не взявся за вирішення питання стратегічної безпеки країни. А в 2010-му Віктор Янукович «здав» Сполученим Штатам український збройовий уран, виконуючи попередні домовленості американців із Віктором Ющенком, в обмін на фінансування створення центру нейтронних досліджень у Харківському фізико-технічному інституті. За інформацією Тижня, більша частина цих грошей уже розкрадена.

    АТОМНА БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНІСТЬ

  Ядерні сили складаються з ракет наземного, морського й авіаційного базування. Перші поділяються на малої дальності (тактичні, до 500 км), середньої (від 1000 до 5000 км) і великої (від 5000 км). Згідно з угодою 1987 року між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (РСМД) ракети середньої дальності заборонені. Україна приєдналася до всієї угоди ще в 1990-х.

   Ядерні ракети програмують­­ся на ураження певного набору цілей в районі їх базування. Усі пускові установки пов’язані в єдину систему управління ядерними силами, яка й дає команду на пуск. 

   Ракети великої дальності зазвичай називають стратегічними, бо метою їх використання є ураження стратегічного потенціалу противника: знищення міст, військових баз тощо. Вони, як правило, несуть кілька бойових частин, кожна з яких здатна самостійно маневрувати, обма­ню­­вати засоби протиракетної оборони, доставляти ядерний заряд до цілі з точністю до кількох десятків метрів.

   Дальність польоту стратегічних ракет обмежується «знизу» саме вимогами угоди про РСМД, хоча в принципі можливо запрограмувати систему їх управління так, що вони обиратимуть траєкторію з ураженням цілі в «забороненій» зоні. Росія вже експериментує з пуском стратегічних ракет на 2500 км, що приблизно дорівнює відстані від російської ракетної бази у Верхній Салді (Урал) до Львова чи Одеси.

   Ядерна зброя є зброєю універсального знищення. У цьому її сила й слабкість водночас. Тобто коли супротивник просувається поступово, шматочок за шматочком, як Росія в Україні зараз, ядерна зброя його зупинити не може. Її використання є незворотним рішенням про вбивство й самогубство одномоментно.

   Натомість у локальній війні така альтернатива завжди є. Погляньмо на російську агресію проти України в умовах, якби ми мали стратегічну ядерну зброю. РФ захопила Луганськ або Херсон. Натискаємо кнопку взаємного знищення включно з Києвом, Дніпропетровськом, Львовом і Харковом? Звичайно, ні. Тому стратегічні ядерні сили не придатні для війни локальної, у яку зараз втягнута Україна.

   ВАКУУМНА АЛЬТЕРНАТИВА

   Чи допоможе Україні тактична ядерна зброя? Її наявність більш-менш зрівнює шанси малої і великої армій, але є ще багато нюансів. Спочатку Україні потрібно буде вийти зі згаданої угоди РСМД. Світова спільнота навіть може сприйняти сам по собі дипломатичний крок. А ось на спроби відновлення ядерного статусу реакція буде гарантовано дуже жорстка.

   Зараз Україну підтримує весь світ, а натомість вона одразу дістане статус КНДР або Іраку часів Саддама Гусейна. Ніхто й пальцем не поворухне, щоб захистити нашу країну від вторгнення Росії, яке негайно відбудеться після того, як стане відомо, що ми відновлюємо ядерний статус. Можна забути про євроінтеграцію та співпрацю з НАТО.

   Технологічно для повернен­­ня до тактичної ядерної зброї потрібно створювати нову ракету-носій з дальністю не менше ніж 500 км, що дорівнює відстані від Чернігова до Москви, відповідну систему контролю, систему створення збройового урану. На реалізацію такої програми потрібно три – п’ять років при багатомільярдному в доларовому еквіваленті фінансуванні. 

   Що стосується потрібних для цього коштів, то нещодавно екс-міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки на початку-середині 1990-х Юрій Костенко заявив: «Для того щоб створити систему напрацювання високозбагаченого урану і плутонію, є діюча ядерна енергетика, але для вилучення та подальшої обробки цих елементів необхідне новітнє виробництво. Для такого будівництва потрібно від $50 до $100 млрд». Без урахування витрат на виробництво ракет, створення від­повідних військових підрозділів. 

   Головним же ударом стануть невідворотні економічні санкції Заходу. Якщо Україна все ж таки буде здатна все це подолати, то постає питання: навіщо нам ядерна зброя, коли ми можемо втримати Росію й без неї? Багато експертів вважають, що виходити з режиму нерозповсюдження, витрачаючи багато мільярдів доларів на зброю, яка навряд чи колись стане у пригоді, та гарантовано потрапляючи в міжнародну ізоляцію, нераціонально.

   Натомість є цілком легальна альтернатива – створення високоточної ракетної системи середньої або малої дальності, що використовуватиме новітні неядерні бойові частини. Зокрема, так звані термобаричні (вакуумні) боєприпаси. Їх потужність близька до міні-ядерної бомби, але вони не порушують чинних міжнародних угод і не потребують створення цілої індустрії на кшталт збагачення урану до збройового рівня та виробництва плутонію. Наприклад, наявні російські важкі вакуумні боєприпаси мають потужність близько 44 т TNT (тринітротолуолу). Така зброя не спроможна відправити нападника назад у кам’яний вік чи перетворити когось на «ядерний попіл», але є достатньо серйозним засобом захисту, щоб зробити беззмістовною і дуже небезпечною для нападника будь-яку агресію проти нас. Україна має скористатися своїм науково-технічним і військовим потенціалом, якого вже зараз достатньо для створення таких новітніх оборонних систем.

   Звичайно, варто максимізувати співпрацю з НАТО з можливістю якомога швидшого приєднання до нього. Це дасть змогу розширити ядерну парасольку Північноатлантичного Альянсу на Україну, тим більше що Будапештський меморандум є важливим аргументом у тому, щоб обійти всі складнощі на цьому шляху. Однак варто розуміти, що в умовах дедалі більшої нестабільності у світі внаслідок дій Росії Україні все одно варто поєднувати євроатлантичну інтеграцію зі створенням власної високоточної зброї. Це дасть змогу залишитися в рамках міжнародних угод, але убезпечить від будь-яких несподіванок на східному та південному кордонах.

Ядерна реальність. Об’єктивна і віртуальна

   Хоча трагедія розбомблених Хіросіми та Нагасакі показала, що на атомну зброю слід накласти суво­­рі обмеження, від власного ядерного арсеналу відмовилося небагато країн, а деякі, навпаки, його нарощують і досі.

  Уже в першій резолюції Генеральної Асамблеї ООН у 1946 ро­ці йшлося про необхідність зменшення кількості такого озброєння. Значно пізніше було започатковано Договір про нерозповсюдження ядерної зброї – багатосторонню угоду, основною метою якої на той час (1968-й) стало поступове роззброєння всіх країн із ядерним потенціалом.

   За класифікацією цього до­кумента, держав, які володіють атомною зброєю, п’ять: США, СРСР (нині його правонаступницею є Російська Федерація), Велика Британія, Франція та Китай. Ці країни визнано такими, що можуть володіти ядерним озброєнням, однак не мають права його примножувати. Звіс­­но, в нуклеарному клубі учасників значно більше. Серед них Індія, Ізраїль та Пакистан, які не підписали Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Однак, за даними Інституту з питань дослідження роззброєння ООН, у постійній бойовій готовності перебуває ядер­­ний арсенал США, Росії, Франції та Великої Британії. Китай, Індія, Ізраїль та Пакистан тримають атомні боєголовки роз’єд­­наними з ракетними носіями.

   Окрім того, є країни, підозрювані з розробці ядерної зброї або ж незаконному чи не прийнято­му міжнародною спільнотою володінні нею: Іран, КНДР та Сирія.

  Північна Корея мала намір розробляти власну атомну зброю ще від початку 1960-х років. Проте ані СРСР, ані Китай не погодилися їй у цьому допомогти. Натомість Радянський Союз посприяв у втіленні мирної ядерної програми, навчаючи в себе північнокорейських спеціалістів. Саме тоді й побудували науково-дослідний інститут у Йонбені, де міститься плутонієвий реактор. КНДР вийшла з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у 2003 році, а вже 2009-го заявила про те, що розробила власні ракети. У лютому 2013-го Пхеньян здійснив свій третій ядерний тест, чим неабияк стурбував світову громадськість.

   За деякими даними, Сирія теж намагалася створити ядерну зброю. Так, у 2007 році Ізраїль завдав авіаудару по точках у провінції Дейр-ез-Зор, де, як свідчили його розвідники разом з американськими, її могли розробляти. Незважаючи на ці звинувачення, Дамаск залишається підписантом Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, до якого приєднався в 1969-му.

   Збагачення Іраном урану й мож­­лива розробка атомного озб­­роєння зараз є одним із найсерйозніших викликів для світової дипломатії. Шах Могаммед Реза Пеглеві започаткував ядерну прог­­раму своєї країни ще в 1950-х. Пізніше її було тимчасово зупинено, а у 2006 році Тегеран оголосив, що розпочинає збагачен­­ня урану. Його відмова повідомити про значущі аспекти своєї програми МАГАТЕ й наполягання на праві розробки всіх аспектів ядерного паливного циклу змуси­­ли багато держав хвилюватися із приводу того, які ж в Ірану насправді мотиви володін­­ня ядерною зброєю. Наслідками стали серйозні міжнародні санкції та початок переговорів із цього приводу за участю Росії, США, Франції, Великої Британії, Китаю та Німеччини. Тегеран і далі наполягає на мирній меті збагачення урану. 8–9 квітня у Відні буде проведено новий етап діалогу, і є сподіван­­ня, що вдасться досягнути згоди до 20 червня.

   Є також країни, які добровільно позбулися власного ядерного потенціалу: Україна, Білорусь, Казахстан та Південна Африка. До війни в Перській затоці Саддам Гусейн також інвестував у ядерну могутність. Утім, за даними спостерігачів, він припинив робити це ще 1991-го. Теперішній уряд країни зацікавлений у мирному використанні атомної енергії. У зв’язку з амбіційними ядерними програмами, які розвивали Бразилія та Аргентина у 1960–1990-х роках, існували підозри, що ці країни також намагалися створити подібну зброю, але зараз можна стверджувати, що припущення були безпідставні.

   Україна, Казахстан та Білорусь володіли ядерним озброєнням у межах програми СРСР, про­­те після розпаду останнього добровільно передали її Росії. Київ за це дістав згідно з Будапештським меморандумом гарантії територіальної недоторканності від Москви, Вашингтона та Лондона. У 1970-х обмежену кількість атомної зброї вирішила розробити Південно-Африканська Республі­­ка. Проте вже в 1989 році водночас із кінцем апартеїду прийняла рішення роззброюватися.

Історія ядерних випробувань світу. Лише уявіть : Хірасіма і Нагасакі були однією з найбільших трагедій світу, а подібних таким вибухам у світі випробувалося понад 2000 лише заради того щоб показати свою силу держави.

США пропустили ядерний удар

 Україна Збройні сили США на одній з ракетних баз , де розміщені ракети з ядерними боєголовками , провалили військові навчання , які проходили минулого літа в штаті Монтана , пише Associated Press. Відповідно до звіту Військово- повітряних сил США (ВПС) , який потрапив до редакції Associated Press , на базі з ядерними ракетними боєголовками була проведена інспекція у вигляді навчань з певним сценарієм . Перевірка повинна була виявити , наскільки американські військові готові відбити можливі погрози з боку терористів при захопленні військової бази або в разі втрати контролю над ядерною зброєю. МВФ не врятує Україну За сценарієм команда з безпеки військової бази повинна була відреагувати на факт викрадення або захоплення ракети , несучої ядерний заряд. У результаті військові не змогли досить швидко відновити контроль над захопленої ядерною боєголовкою і провалили інспекцію з безпеки . Була зроблена спроба розібратися, чому ВВС США не змогли оперативно перехопити контроль над ядерною зброєю , але конкретного алгоритму дій з вирішення цієї нестандартної ситуації запропоновано не було. Європа догралася У 2009 році в Пентагоні в день пам'яті про події , які сталися в США 9 вересня 2001 відзначили , що в той час цей кошмарний сценарій вважався неможливим , але це відбулося, і для Сполучених Штатів велика розкіш і далі припускати , що є , а що не є можливим , написали в Associated Press. Нагадаємо , в результаті терористичних актів у Нью -Йорку були зруйновані два хмарочоси . 

СЯС России

   Стратегические ядерные силы Российской Федерации (СЯС России) — обобщённое название основного вооружения войск и сил в вооружённых сил Российской Федерации (ВС России) имеющих в качестве основного вооружения стратегическое и тактическое ракетно-ядерное вооружение.

   Иногда называются ядерной триадой.

   По состоянию на 2011 года, по оценке Государственного департамента США (данные Российской Федерации — в рамках обмена данными по договору СНВ-3), в составе стратегических ядерных сил России находилось 492 развёрнутых стратегических носителя (из 881), способных нести 2492 ядерных боезаряда. В то же время, по состоянию на июль 2009 года в составе стратегических ядерных сил России находилось 608 стратегических носителя, способных нести 2 683 ядерных боевых заряда.

По состоянию на 1 марта 2014 года, в составе стратегических ядерных сил России находилось 936 боеспособных (но не обязательно развёрнутых) стратегических носителей, способных нести 2679 ядерных боезарядов.

   Таким образом, сокращение количества ядерного оружия России продолжается довольно интенсивно, и темп его составляет примерно 6 % за полгода. С 2005 по 2008 годы утилизировано 337 МБР/БРПЛ и 119 ПУ. До 2020 года планируется утилизировать 399 МБР и БРПЛ и 260 ШПУ/СПУ, как из числа уже находящегося в местах хранения, так и предполагаемых к выводу из эксплуатации.

   Согласно подписанному в мае 2002 года договору, США и Россия должны к 31 января 2012 года уменьшить свои ядерные арсеналы на две трети — до уровня 1700—2200 боевых головок (боеголовка) у каждой стороны.

   Российское атомное оружие досталось в наследство от СССР (включая ядерные арсеналы, вывезенные с территории бывших трёх советских республик: Белоруссии, Казахстана и Украины). В настоящее время находится в ведении 12-го главного управления министерства обороны Российской Федерации.

Вперше з часів Другої світової війни адміністрація США оголосила про створення ядерної боєголовки нового дизайну. Вчора американський уряд затвердив її оновлену конструкцію. Противники цього рішення говорять , що фактично це означає появу нової ядерної зброї , яке може привести до чергового витка гонки озброєнь.

Новий пристрій спроектовано фахівцями Ліверморської лабораторії ім . Лоуренса в штаті Каліфорнія , воно грунтується на конструкції боєголовки , випробуваної ще в 1980 -х роках.

«Нова боєголовка надійде на озброєння американської армії протягом п'яти років»
Крім того , розглядався варіант , запропонований Національною лабораторією в Лос- Аламосі (штат Нью -Мексико ) , повідомляє ИТАР -ТАСС з посиланням на джерела в американській адміністрації.

Роботи зі створення нової боєголовки американський конгрес схвалив ще в 2005 році. Головною умовою було те , що це не буде супроводжуватися новими ракетними пусками . Адже мораторій на ядерні випробування введений в США з 1992 року.

Нова боєголовка надійде на озброєння американської армії протягом п'яти років. Вона замінить ракети « Трайдент » , встановлені на підводних човнах.

При цьому американські чиновники підкреслюють , що не мають наміру збільшувати ядерний потенціал , а лише замінять старі боєголовки надійнішими , повідомляє BBC .

«Ми не збираємося починати нову гонку ядерних озброєнь » , - каже виконувач обов'язків голови американського Національного управління ядерної безпеки Томас Д'Агостіно .

Крім того, влада США стверджують , що вже через п'ять років через знищення старих ядерних боєголовок їх кількість у США скоротиться до рівня 1950 -х років.

Однак деякі негативно оцінюють рішення Білого дому модернізувати власну атомну зброю на тлі зусиль США з припинення ядерних програм Ірану і Північної Кореї. Адже нещодавно віце -президент країни Дік Чейні навіть не виключив можливості застосування сили проти цих країн.


США працюють над дизайном ядерної боєголовки
Лабораторія Лос Аламос виграла тендер на розробку ядерної зброї для США
Ключові слова: США
Так , виступаючи в Сіднеї , він сказав , що США разом зі своїми союзниками намагаються переконати іранське керівництво відмовитися від програм виробництва ядерної зброї і Вашингтон волів би , щоб це було досягнуто мирними засобами. За його словами , черговий спосіб умовити Тегеран відмовитися від ядерних розробок все ще обговорюється.
Противники поновлення американської ядерної зброї також побоюються , що в країні фактично з'явиться його новий вид , що може призвести до чергового витка гонки озброєнь.

« У момент , коли існуючі ракети обладнуються більш досконалими ядерними боєголовками , фактично з'являється нову ядерну зброю . І інші країни будуть робити те ж саме - це всього лише питання часу » , - вважає сенатор- демократ Діана Файнштейн .

«Це може призвести до заохочення розповсюдження ядерної зброї , яке ми якраз намагаємося запобігти » , - вважає вона.

Багато громадських організацій також наполягають , що в оновленні ядерних боєголовок немає необхідності , передає BBC .

В цьому році, зважаючи на актуальні проблеми суспільства та на політичне становище України щодо її "братської держави", надзвичайно актуальною є тема ядерної зброї. Тому в даному блозі ми намагатимемося слідкувати за усіма новинками та інформацією щодо можливого збільшення кількості та використання ядерної зброї у миротворчих цілях. Нашою метою буде оперативно доносити інформацію щодо нових поглядів на цю проблему різних сторін конфлікту, забезпечення достовірних даних та новин з цієї теми.