Ядерна реальність. Об’єктивна і віртуальна

   Хоча трагедія розбомблених Хіросіми та Нагасакі показала, що на атомну зброю слід накласти суво­­рі обмеження, від власного ядерного арсеналу відмовилося небагато країн, а деякі, навпаки, його нарощують і досі.

  Уже в першій резолюції Генеральної Асамблеї ООН у 1946 ро­ці йшлося про необхідність зменшення кількості такого озброєння. Значно пізніше було започатковано Договір про нерозповсюдження ядерної зброї – багатосторонню угоду, основною метою якої на той час (1968-й) стало поступове роззброєння всіх країн із ядерним потенціалом.

   За класифікацією цього до­кумента, держав, які володіють атомною зброєю, п’ять: США, СРСР (нині його правонаступницею є Російська Федерація), Велика Британія, Франція та Китай. Ці країни визнано такими, що можуть володіти ядерним озброєнням, однак не мають права його примножувати. Звіс­­но, в нуклеарному клубі учасників значно більше. Серед них Індія, Ізраїль та Пакистан, які не підписали Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Однак, за даними Інституту з питань дослідження роззброєння ООН, у постійній бойовій готовності перебуває ядер­­ний арсенал США, Росії, Франції та Великої Британії. Китай, Індія, Ізраїль та Пакистан тримають атомні боєголовки роз’єд­­наними з ракетними носіями.

   Окрім того, є країни, підозрювані з розробці ядерної зброї або ж незаконному чи не прийнято­му міжнародною спільнотою володінні нею: Іран, КНДР та Сирія.

  Північна Корея мала намір розробляти власну атомну зброю ще від початку 1960-х років. Проте ані СРСР, ані Китай не погодилися їй у цьому допомогти. Натомість Радянський Союз посприяв у втіленні мирної ядерної програми, навчаючи в себе північнокорейських спеціалістів. Саме тоді й побудували науково-дослідний інститут у Йонбені, де міститься плутонієвий реактор. КНДР вийшла з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у 2003 році, а вже 2009-го заявила про те, що розробила власні ракети. У лютому 2013-го Пхеньян здійснив свій третій ядерний тест, чим неабияк стурбував світову громадськість.

   За деякими даними, Сирія теж намагалася створити ядерну зброю. Так, у 2007 році Ізраїль завдав авіаудару по точках у провінції Дейр-ез-Зор, де, як свідчили його розвідники разом з американськими, її могли розробляти. Незважаючи на ці звинувачення, Дамаск залишається підписантом Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, до якого приєднався в 1969-му.

   Збагачення Іраном урану й мож­­лива розробка атомного озб­­роєння зараз є одним із найсерйозніших викликів для світової дипломатії. Шах Могаммед Реза Пеглеві започаткував ядерну прог­­раму своєї країни ще в 1950-х. Пізніше її було тимчасово зупинено, а у 2006 році Тегеран оголосив, що розпочинає збагачен­­ня урану. Його відмова повідомити про значущі аспекти своєї програми МАГАТЕ й наполягання на праві розробки всіх аспектів ядерного паливного циклу змуси­­ли багато держав хвилюватися із приводу того, які ж в Ірану насправді мотиви володін­­ня ядерною зброєю. Наслідками стали серйозні міжнародні санкції та початок переговорів із цього приводу за участю Росії, США, Франції, Великої Британії, Китаю та Німеччини. Тегеран і далі наполягає на мирній меті збагачення урану. 8–9 квітня у Відні буде проведено новий етап діалогу, і є сподіван­­ня, що вдасться досягнути згоди до 20 червня.

   Є також країни, які добровільно позбулися власного ядерного потенціалу: Україна, Білорусь, Казахстан та Південна Африка. До війни в Перській затоці Саддам Гусейн також інвестував у ядерну могутність. Утім, за даними спостерігачів, він припинив робити це ще 1991-го. Теперішній уряд країни зацікавлений у мирному використанні атомної енергії. У зв’язку з амбіційними ядерними програмами, які розвивали Бразилія та Аргентина у 1960–1990-х роках, існували підозри, що ці країни також намагалися створити подібну зброю, але зараз можна стверджувати, що припущення були безпідставні.

   Україна, Казахстан та Білорусь володіли ядерним озброєнням у межах програми СРСР, про­­те після розпаду останнього добровільно передали її Росії. Київ за це дістав згідно з Будапештським меморандумом гарантії територіальної недоторканності від Москви, Вашингтона та Лондона. У 1970-х обмежену кількість атомної зброї вирішила розробити Південно-Африканська Республі­­ка. Проте вже в 1989 році водночас із кінцем апартеїду прийняла рішення роззброюватися.